Щороку 22 червня український народ вшановує світлу пам'ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна. Горем і болем вона увірвалась в кожну українську домівку, кривавою лінією пройшла через кожне серце, кожну долю. Цього дня в Україні відзначається День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні. Дату вибрано не просто так: 22 червня війська нацистської Німеччини без оголошення війни перейшли кордон Радянського Союзу і почали захоплювати території.
Війна з Німеччиною забрала десятки мільйонів людських життів. Вважається, що Червона Армія втратила 6,3 млн осіб, які загинули і померли від поранень, 555 тис. осіб, померлих від хвороб, загиблих унаслідок подій, засуджених до розстрілу (за донесеннями військ, лікувальних установ, військових трибуналів) і 4,5 млн тих, хто потрапив у полон і зник безвісти. Жертвами німецьких загарбників ставали не тільки військовики, а й ті, хто жодних загроз не становив: жінки, діти, хворі та люди літнього віку. Під час війни загинув щоп'ятий українець.
Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і часом вбивати інших українців. У розгромі нацизму брали участь українські солдати в лавах Радянської армії (понад 6 млн), вояки УПА (понад 100 тис.). Друга світова війна для України не обмежувалася лише бойовими діями та окупацією її сучасної території, а й включала участь українців у бойових діях на всіх воєнних театрах. Українці і вихідці з України перебували у військових з'єднаннях інших держав: Польщі (120 тис. у 1939 р.), США (до 80 тис. у 1945 р.), Канади (до 45 тис. у 1945 р.), Франції (до 5 тис. у 1940 році). З різних причин українці воювали і по інший бік: у військах Німеччини (від 600 осіб у 1939 році до 250 тис. у 1941–1945 рр.), Румунії (24 тис.), Угорщини (до 20 тис.), Словаччини (до 2 тис.), Хорватії (1,5 тис.). За підрахунками інституту історії України НАН України, в лавах Червоної армії загинуло 3,5–4 млн українців, у партизанських формуваннях — від 40 до 60 тис., у загонах ОУН та УПА — понад 100 тис. Прямі людські втрати України, за оцінками цього інституту, становлять 8–10 млн, демографічні — 10–13 млн осіб, економічні – 285 млн тогочасних рублів.
За кілька місяців бойових дій територія України була повністю завойована. Мільйони людей опинилися в окупації, надалі з тавром "зрадників" прийнявши на себе тягар лихоліття, поки країна збиралася із силами.
Окремий план окупанти мали зі знищення пацієнтів неврологічних диспансерів і тяжкохворих. "Трудові" та "робочі" табори, гетто і табори для військовополонених, яких в Україні нараховувалося близько 230, стали справжніми конвеєрами смерті. Великою трагедією для мільйонів українців стала примусова депортація: з України до Німеччини й інших країн вивезли від 2,4 до 2,8 млн мирних громадян. Ця цифра становила майже 80% від усіх радянських людей, депортованих нацистами.
Для того щоб ушанувати пам'ять усіх полеглих синів і дочок українського народу під час Другої світової війни, у 2000 році указом президента Леоніда Кучми було встановлено День скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні. У 2011 році Верховна Рада України затвердила обов'язкову хвилину мовчання за загиблими у війні – о 10:00 22 червня.
Кабміну також доручено 22 червня щороку забезпечувати приспущення державного прапора України з чорними стрічками на будинках і спорудах органів та установ державної влади.
Цей день для нас наповнений трагічними спогадами і болем. Найкривавіша в історії світу війна принесла українцям незліченні жертви і страждання, масовий терор, смерть та руйнування. Гірка доля не оминула жодну українську родину, війна забрала життя кожного п’ятого українця.
Наш священний обов’язок – навіки зберегти пам'ять про тих, хто відстояв перемогу в цій жахливій війні, тих, хто став жертвою смертельних жорен нацизму. Життєписи цих людей – уроки істинної мужності та патріотизму для сучасників.
Сьогодні, потерпаючи від кривавої військової агресії на сході країни, ми особливо гостро усвідомлюємо ціну свободи, миру та безпеки. Кращі сини і доньки українського народу знову, зі зброєю в руках, захищають наші кордони, нашу свободу, наш власний демократичний вибір.
Схиляємо голови перед мужністю і нескореністю нашого народу, який знайшов у собі сили вистояти і вижити, який піднявся на бій і переміг у героїчній боротьбі.
Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!
Немає коментарів:
Дописати коментар