Пам'ятка для батьків

• Покарання – моральний замах на здоров'я: фізичне і психічне.
• Покарання не повинно бути за рахунок любові. Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого вами чи кимось іншим.
• Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.
• Покараний – вибачений. Інцидент вичерпано – сторінка перегорнута. Наче нічого й не трапилося. Про старі гріхи жодного слова. Не заважайте починати життя спочатку.
• Хоч би що там трапилося, хоч би якою була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.
• Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї – ваше засмучення.
• Не забувайте, що ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, краще розуміти один одного.
• Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, навчитись інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

     Прийнята в деяких родинах систем залякування дітей, безумовно, заслуговує осудження, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування таланту, особистості дитини, легко приводять до психастенічних реакцій, імпульсивних дій та ефектів. 

    Існує термін «шкільна фобія», тобто острах у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розставатися з батьками. Якщо дитина дуже хвороблива, то зазвичай вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

    Іноді батьки самі побоюються школи і побіжно навіюють це своїм дітям або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру й тим самим створюють у неї «навчальну фобію». Як результат – у дітей виникає невпевненість у власних силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка чекати на допомогу в найпростішій ситуації. Батьки при цьому керуються прагненням досягти успіху за будь-яку ціну. Вони забувають, що діти і в школі залишаються дітьми – їм хочеться погратися, побігати, «розрядитися», тобто потрібен час, щоб стати такими ж свідомими, якими їх хочуть бачити дорослі.

   Важливо пам’ятати, що при спілкуванні з дітьми варто уникати погроз, наказів, критики з переважанням негативізму, образливих прізвиськ, допиту безапеляційних стверджень, несвоєчасних покарань. Погрози  викликають страх, почуття підлеглості, образу ворожість: «Якщо ти цього не зробиш, залишишся без ласощів»; «Роби так, як тобі сказано, і не став зайвих запитань»; «Якщо ти не можеш своєчасно виконувати домашні завдання, я серйозно подумаю над тим, чи не слід заборонити тобі гуляти на вулиці (або сидіти біля комп’ютера, або займатися в спортивній секції).

    Накази – виявлення влади над іншою людиною, що руйнує атмосферу рівноправності (між тим у певних ситуаціях їх можна застосовувати, але досить обережно): «Тобі це говорить батько(мати), ти повинен його (її) слухатись», «Як тобі не соромно так розмовляти з дорослими, негайно припини»; «Я тобі забороняю товаришувати з…».   

    Критика з переживанням негативізму без надії на виправлення (досить небезпечна для дитини, оскільки залишає дитину без батьківської любові та підтримки) «Ти зовсім не навчений працювати»; «Твої зошити такі неохайні!»; «Ти не слідкуєш за своїми речами, вони у тебе розкидані, де завгодно».

    Образливі прізвиська, що принижують гідність людини незалежно від віку: «Так може поводити себе тільки упертий віслюк»; «Таке може сказати лише дурень»; «І в кого тільки такий йолоп міг уродитися» (зрозуміло, що всі ці репліки тільки закріплюють у свідомості дитини «модель приниження інших» і руйнують її самооцінку, знижуючи її захисні механізми).

    Допит – образливе з'ясування несуттєвих деталей, що фактично є проявом недовіри до дитини: «Ну то скільки годин у тебе пішло на це?»; «Скільки це коштувало?»; «Чого це ті так пізно?»; «Чим ти займаєшся?». Безапеляційне ствердження мотивів поведінки: «Ти ніколи не мав бажання цим займатися»; «Ти не хочеш поводитися належним чином мені на зло»; «Ти скупий» тощо є руйнівними для її психічного здоров'я, оскільки не дають можливості розібратися в її діях, створюючи стіну вигаданих нереальних фактів. Несвоєчасні поради в той момент, коли дитина просто хоче, щоб її вислухали: «Якби у тебе на столі був лад, то не довелося б хвилюватися, коли ти шукаєш потрібні папери»; «Чому ти не зробила це так, як я тобі казав, отепер маєш»; «Просто не звертай на це увагу».

     Дуже важливо, щоб батьки пам’ятали про те, що обговорюючи з дитиною її поведінку, вони повинні намагатися підкреслити, що взагалі задоволені дитиною як особистістю. Це можна зробити, кажучи: «Ти припустився кількох помилок, але подивись, як ти…». Цим протиставленням батьки дають дитині зрозуміти, що можна робити помилки, але їх більше цікавлять успіхи дитини, а не її помилки. Батьки мають використати такі слова, які сприяють розвитку «Я - концепції» і почуття адекватності дитини. Протягом дня батьки мають можливість створити у дитини почуття власної корисності та адекватності. Один шлях полягає в тому, аби продемонструвати дитині ваше задоволення від її досягнень або намагань. Інший шлях – навчити дитину справлятись з різними завданнями. Цього можливо досягти з допомогою установки: «Ти можеш це зробити».

  Отже, уникайте, остерігатися деяких невдалих реплік на адресу своїх дітей. Аналізуйте свої дії та щовечора пригадуйте, скільки разів ви сказали дитині:

• я зайнята;
• подивися, що ти накоїв;
• не говори так швидко;
• це треба робити не так;
• неправильно;
• коли ж ти нарешті навчишся?!
• скільки разів я тобі казала;
• ні, я не можу.

Уникаючи цих реплік, ви можете підтримати свою дитину, додаючи їй впевненості, що ви до неї небайдужі. Навіть якщо дитина і не дуже добре щось робить, батьки мають довести їй, що їхні почуття до неї не змінився. Корисними можуть бути такі висловлювання:

• Мені буде дуже приємно спостерігати за тим, що відбувається!
• Якщо все буде не так, як тобі хотілося, для тебе це буде гарним уроком.
• Усі ми люди, й всі припускаємось помилок. Врешті-решт, виправляючи свої помилки, ти теж вчишся.

Для того щоб довести свою віру в дитину, батьки повинні мати мужність і бажання зробити таке:

• забути про минулі поразки дитини;
• допомогти дитині набути впевненості в тому, що вона впорається з отриманим завданням;
• дозволити дитині розпочати «з нуля», спираючись на те, що батьки вірять в неї, в її здатність успіху;
• пам’ятати про минулі успіхи й повертатися до них, а не до помилок.

    Дуже важливо піклуватися про те, щоб створити дитині ситуацію з гарантованим успіхом. Можливо, це вимагатиме від батьків зміни ставлення до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і підсилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і у батьків.

Отже, щоб підтримати дитину, необхідно:

1.  Спиратися на сильні сторони дитини.

2.  Уникати підкреслення невдач дитини.

3.  Показувати, що задоволені дитиною.

4.  Вміти і бажати демонструвати любов до дитини.

5.  Вміти допомогти дитині поділити великі завдання на менші, такі з якими вона може впоратися.

6.  Проводити більше часу з дитиною.

7.  У взаємовідносинах з дитиною активно використовувати гумор.

8.  Знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб виконати завдання.

9.   Вміти взаємодіяти з дитиною.

10. Дозволяти дитині самій вирішувати проблеми ті, де це можливо.

11. Уникати дисциплінарних заохочувань і покарань.

12. Приймати індивідуальність дитини.

13. Проявляти емпатію (розуміння відношень, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру в свою дитину.

14. Демонструвати оптимізм. Існують слова, які підтримують дитину, й слова, й слова, які руйнують її віру в себе.

Наприклад, слова підтримки:

• Знаючи тебе, впевнений, що ти все зробиш добре.
• Ти робиш це дуже добре.
• У тебе є деякі думки щодо цього? Чи готовий ти почати?
• Це серйозний виклик, але я впевнений, що ти готовий до цього.

Слова розчарування:

• Знаючи тебе і твої здібності, гадаю, ти можеш зробити це набагато краще.
• Ти можеш зробити це набагато краще.
• Ця ідея ніколи не буде реалізована.
• Це для тебе занадто складно, тому я сам це зроблю.

     Батьки часто плутають підтримку з похвалою і нагородою. Похвала може бути і не бути підтримкою. Наприклад, дуже щедра похвала може здатись дитині нещирою. В іншому випадку вона може підтримати дитину, яка має осторогу, що не відповідає батьківським очікуванням. Підтримка базується на тому, щоб допомогти дитині відчути свою потрібність. Різниця між підтримкою і нагородою визначається часом та ефектом. Нагорода звично видається дитині за те, що вона зробила дещо дуже добре, або за її досягнення в певний період часу. Підтримка, на відміну від похвали, може надаватися за будь-якої спроби або невеликого прогресу. Коли я виявляю задоволення від того, що робить моя дитина, це підтримує її і стимулює продовжувати справу або робити нові спроби. Вона отримує задоволення від себе.

Підтримувати можна з допомогою

• окремих слів («гарно», «охайно», «прекрасно», «чудово», «вперед», «продовжуй»);
• висловлювань («Я пишаюся тобою», «Мені подобається, як ти працюєш», «Це дійсно прогрес», «Я задоволений твоєю допомогою», «Дякую», «Все гаразд», «Добре, дякую тобі», «Я задоволений що ти в цьому брав участь», «Я задоволений, що ти намагався це робити, хоча все вийшло зовсім не так, як ти цього очікував»);
• дотиків (поплескати по плечу; доторкнутись до руки; м’яко підняти підборіддя дитини; наблизити своє обличчя до її обличчя; обійняти її);
• спільних дій, фізичної взаємодії (сидіти, стояти поруч з дитиною; м’яко вести її; гратися з нею; слухати її; їсти разам з нею);
• вираз обличчя (усмішка, підморгування, кивок, сміх).